БОЄ́ЦЬ, бійця́, ч.
1. Учасник бою, боїв; воїн. — А тепер боєць проти Антанти буде, — оглядаючи Яреська, докінчив Баржак (Гончар, Таврія.., 1957, 307).
2. Солдат, рядовий. Генерал стояв і стежив, як поверталося дорогоцінне життя бійця-героя (Ле, Мої листи, 1945, 102).
3. перен. Про людину, що бореться за здійснення чого-небудь. Подаймо їм великую розвагу, Скажім і докажім, що ми бійці сами (Л. Укр., І, 1951, 110); Нові ударні бригади ставали до шеренг бійців за реконструкцію транспорту (Донч., І, 1956, 474).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 211.