боя́ри (одн. боя́рин; зменшено-пестливі — боя́ронько, боя́рочко) —

1) привілейована верства суспіль­ства за княжої доби, княжі дружинники, високі посадовці в Ки­ївській державі;

2) у весільній об­рядовості — дружина молодого («князя»); добирається з парубків, одного з яких призначають старшим боярином; той знімає з кож­ного шапку, несе до хати молодо­го, де до шапок пришивають «квіт­ку» з барвінку та з червоної стрічки; потім відбувається обряд присяги: на стіл ставлять велику миску з во­дою і кладуть біля неї ложку; стар­ший боярин дає кінець своєї хуст­ки молодому і веде його круг сто­ла, а молодий, тримаючись однією рукою за хустку, другою веде іншого боярина, а той третього і т. д.; після першого та другого обходу молодий зачерпує ложкою води, випиває, а після третього всі п’ють воду просто з миски; потім відбувається похід по молоду; приїжджаючи до двору молодої, ведуть­ся тривалі перемови, поки госпо­дарі не згодяться відчинити ворота (відгомін давнього обряду умикан­ня). Поки приберешся, то бояри й мед поп’ють (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 52-53.