БО́ЯЗКО. Присл. до боязки́й. Мати боязко на його [батька] споглядала — гніву не вбачала, тільки думу (Вовчок, І, 1955, 224); Іван був червоний, кліпав очима й боязко поглядав на Соломію (Коцюб., І, 1955, 385); Старий селянин притишив мову і боязко озирнувся навколо (Смолич, І, 1958, 53); * Образно. Молода червоно-кора вишенька боязко й соромливо стукала у вікно сніжно-білою галузкою (Дмит., Наречена; 1959, 169); // у знач. присудк. сл. Страшно. Не боязко [пастухам], заснути можна сміло: Отара стишилась, лінується ходить (Гл., Вибр., 1957, 193); Тарасові було і цікаво і трохи боязко йти до школи (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 224.

Боязко и боязько, нар.

1) Страшно. Собаки не боязко, та дзвяги його. Ном. № 7253. Боязько мені, бо тоді вони мене всі покинули. Г. Барв. 352.

2) Боязливо, робко. Усі боязко дивились на Зіньку. Стор. МПр. 58. Ум. Боязкенько, боязькенько.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 91.