БОЯГУ́З, а, ч. Дуже несмілива, боязка, ляклива людина. [Луїза:] Тхори, боягузи, від дитячого калатала втікаєте (Л. Укр., IV, 1954, 251); — Але я таки порядний боягуз! (Фр., IV, 1950, 350); Франко своїм гострим словом карає, б’є тих.., яким тільки й є одне ім’я ганебне: боягуз, відступник, зрадник (Тич., II, 1957, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 224.