БОРОНУВА́ЛЬНИК, а, ч. Той, хто боронує. Стелиться за вітром низько понад землею дим: бур’яни палять. І то від нього, як у легенькому тумані, виступають сівачі, боронувальники (Головко, І, 1957, 332).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 220.