БОРОНА́, и́, ж. Сільськогосподарське знаряддя для розпушування землі. Вози, плуги, борони, рала.. так собі і стоять (Кв.-Осн., II, 1956, 172); На шістнадцятий рік.. став ходити [Івась] біля волів, додивлятися до плуга, до борони (Мирний, II, 1954, 84); Для боротьби з бур’янами.. посіви до з’явлення сходів боронують легкими боронами (Колг. Укр., 4, 1957, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 219.

Борона, ни, ж. Защита.

Борона, ни, ж.

1) Борона. Части ея: деревянные валки, въ которые вставлены зубья; каждый валок обоими концами укрѣпленъ въ двухъ глицях. Чуб. VII. 401. Части гуцульской бороны: Борона має два довші крайні і два коротші середущі хребетники; впоперек хребетників переходить шість тонших естиків; там, де естики перехрещуються з хребетниками, задовбані через них обох зелізні чопи. Шух. І. 165. Під борону сіяти. Сѣять по жнивью безъ вспашки, задѣлывая только бороной. Вас. 196. Борону затігати за ним. Подольщаться къ кому. Фр. Пр. 109. Ум. Борінка, боріночка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 88.

борона́ (зменшені — борі́нка, борі́ночка) — сільськогосподарське зна­ряддя для розпушування, вирів­нювання та очищення оброблюва­ної землі; пор. народну загадку: «Дірява плахта все поле закрила»; ознака доброго господарювання («Той у бороні, а той у стороні»); запорука доброго врожаю («Як за бороною куриться, то господар не журиться», «З бороною пил — з гречки млинці будуть»); викорис­товувалася також з ритуальною метою; після збирання врожаю три рази обходили, боронуючи, кругом села, щоб ніяке зло не шкодило господарству; у руках са­мої відьми борона ставала знаряд­дям наслання причини; вважало­ся, що коли в полі забувають боро­ни, то до дівчат у селі не будуть свататися женихи; чоловіка зму­шували боронувати пісок, коли жінка терпіла муки пологів (звідси: «Жінка родить — чоловік пісок бо­ронить»); новонародженому клали під подушку зубок борони, — «щоб не пересікався рід»; відомий також обряд катання на боронах у весільній обрядовості. Тільки в ме­не борона, що кобила ворона, тільки в мене плуга, що за поясом пуга (приповідка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 51.