БОРОДА́Ч, а́, ч.

1. розм. Бородата людина. Чутно було: паяними голосами тоненько бородачі виводили "Лучинушку" (Мирний, II, 1954, 127); Янош і бородач засміялися хриплим іржавим сміхом (Рибак, Що сталося.., 1947, 160).

2. Великий хижіїй птах з пір’ям навколо шиї, схожим на бороду; живиться падлом.

4. (Andropogon). Багаторічна південна злакова рослина.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 219.