БОРОДА́ТИЙ, а, е. Який має бороду. У темно-рожевій мглі, при зорях сребристих, бачив Остап тільки обличчя бородате [турка] (Вовчок, І, 1955, 334); За столом говорив бородатий селянин (Ле, Опов. та нариси, 1950, 127); Цап рогатий, бородатий Зразу лобом з ніг збива (С. Ол., Вибр., 1959, 159); // у знач. ім. борода́тий, того, ч. Людина з бородою; бородач. Василько знову закрив очі й знесилено похилився бородатому на руки (Панч, Гарні хлопці, 1959, 108).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 219.

Бородатий, а, е.

1) Бородатый. Максим старий бородатий вийшов з хати. Чуб. ІІІ. 342.

2) — та трава. Раст. Andropogon ischaemum L. ЗЮЗО. I. 111.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 87.