БОРГУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. кому. Давати в борг. Грек розвозив сіль по прибережних кримських селах раз на рік і звичайно боргував (Коцюб., І, 1955, 393).

2. у кого. Позичати, брати в борг.

3. перен. Бути винним або зобов’язаним кому-небудь. [Стьопа:] Ну, а я не хочу боргувати перед вами (Голов., Драми, 1958, 448).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 217.

Боргувати, гую, єш, гл.

1) Давать въ долгъ; кредитовать. К. ЦН. 219. Як станеш усім боргувати, ?по прийдеться без сорочки ходити. Ном. № 10617. Сидить багач та й дивує, що убогому жид боргує. Чуб. V. 1094.

2) Брать въ долгъ. Пішов чумак до жидівки боргувати мед, горівку. Грин. ІІІ. 575.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 86.