БО́ННА, и, ж., заст. У дореволюційній Росії — вихователька, переважно з іноземців, яку наймали до дітей у дворянських і буржуазних сім’ях. Вона хотіла, щоб татко найняв до нього бонну (Коцюб., II, 1955, 246); Катруся мала приходити тоді, коли Ядзя захоче з нею побавитись та надоїсть їй французька бонна (Кобр., Вибр., 1954, 87).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 217.