БО́ЗЯ, і, ч:, дит. Те саме, що бо́женька. Погримала на його [Чіпку] Мотря, налякала, що бозя битиме, коли таке буде робити (Мирний, II, 1954, 51).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 212.

Бозя, зі, м.

1) Богъ (дѣтск.). О. 1861. ѴІІІ. 8.

2) Бозя калачі везе. Такъ говоритъ дѣтямъ, когда громъ гремитъ. То же значеніе: бозя свариться. Ном. № 564.

3) Піти до бозі. Пойти въ церковь. Черк. у. Ум. Бозінька.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 82.