БОГОСЛО́В, а, ч.

1. Фахівець з богослов’я. Незважаючи на численні легенди про чудесні події і явища, жоден богослов ніколи не зміг ні обгрунтувати, ні довести їх правильності (Наука.., 7, 1958, 41).

2. заст. Учень старшого класу духовної семінарії. — Богослови знають, що в мене не гурт-то грошей, обминають мою хату.. А мої дочки сидять, хоч і гарні (Н.-Лев., І, 1956, 121).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 210.

Богослов, ва, м.

1) Богословъ. Богослов, та не однослов. Ном.

2) Воспитанникъ послѣдняго класса духовной семинаріи. Сим. 175. Один хвилозоф чи й богослов казав промову над якимсь помершим паном. Грин. І. 230.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 80.

богосло́в —

1) фахівець із бого­слов’я; той, хто присвятив себе ви­вченню богослов’я. Богослов, та не однослов (М. Номис);

2) вихова­нець духовної семінарії класу богослов’я (до 1868 р.). І дарував же мені Бог таке дитя, такого сина! І богослов уже (Т.Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 45.