БОГОРО́ДИЦЯ, і, ж. У християнській релігії — звичайна назва матері Христа. В одному кутку висів під самою стелею здоровий образ Печорської богородиці (Н.-Лев., III, 1956, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 210.

Богородиця, ці, ж.

1) Богородица. Народився із Марії дівиці, із святої Богородиці. Чуб. ІІІ. 325.

2) Молитва къ Богородицѣ: Богородице Діво. Говори, Грицю, Богородицю, а я буду Оченаш, — буде легше для нас. Ном. № 12961. Куца Богородиця. Короткая молитва.

3) Второй день: а) Рождества Христова, б) Пасхи. ХСб. І. 75.

4) Капюшонъ въ плащѣ, свитѣ, буркѣ. Чуб. VII. 419. Тол. Од. 9, 45. КС. 1893. V. 279. Ти б накрив голову богородицею, а то дощ хляє як з решета.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 80.

Богоро́диця1 див. Богома́тір.

Богоро́диця2 див. Кобеня́к.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 45.