БОГОБОЯЗЛИ́ВО, заст. Присл. до богобоязли́вий. Мусив оволодіти собою й спинитися, богобоязливо вичікуючи кінця молитви (Ле, Міжгір’я, 1953, 526).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 209.