БОГАТИ́Р, я́, ч. 1 Оспіваний у народній творчості герой, хоробрий воїн — людина-велетень з надзвичайною силою і відвагою. Нерідко образ Леніна набирає поетичних рис легендарного богатиря і героя (Вісник АН, 11, 1957, 52); * Образно. Змужнів богатир наш Могутній Донбас (Укр.. думи.., 1955, 543); * У порівн. Сагайда з’явився в роті на коні, як богатир десь із Київської Русі: на баскому коні, у блискучій збруї (Гончар, І, 1954, 62).

2. перен. Про дужу, кремезну, працьовиту, відважну людину. За столом чотири сини.. Всі змужнілі, на порі. Як один — богатирі! (Шпак, Вибр., 1952, 75); // Про велику, могутню тварину, рослину і т. ін. В славі наш могутній богатир — срібний бук (Воронько, Три покоління, 1950, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 208.

Богати́р —

1) див. порі́г 2;

2) (з ма­лої літери — у множині) міфічні оборонці української землі, зміє­борці (відоме літописне оповідан­ня про Кирила Кожум’яку), що виявляють надлюдську силу й здібності; особливу категорію бо­гатирів становлять у народній уяві богатирі-семилітки (казкова тема про київського оборотня Михайлика, казка про мудру дівчину-семилітку); М. Костомаров пише: «Семилітній богатир — це тип народної надії на майбутні покоління, ідеал народної сили, яка не старіє, вічно молодіє й оновлюється».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 44.