БО́ВТНУ́ТИ, бо́втну́, бо́втне́ш, док.
1. Однокр. до бовта́ти 2. Бовтнув [Гаєвський] ногою по воді (Коцюб., І, 1955, 145)
2. Утворити звук, який буває від сплеску води, коли в неї щось падає. Вона тільки почула, як дитина впала у воду й бовтнула, неначе хто кинув у воду камінь (Н.-Лев., III, 1956, 90).
3. Раптом, важко впасти. Дока так і бовтнула в гарячу смолу (Сл. Гр.); — Скакала через річку, і всі три міхи ввірвалися і бовтнули в воду (Фр., IV, 1950, 77); Вуж відлип від гілки, бовтнув у воду (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 128).
4. рідко. Кинути (раптом, важко). Дідок такий плюгавенький, п’яненький та маленький — насилу вдержався од спокуси винести [його] під руки надвір і бовтнуть у грязь (Вас., IV, 1960, 22).
БО́ВТНУТИ, ну, неш, док., перех. і без додатка, розм. Сказати що-небудь, не обдумавши, навмання; сказати дурницю; бовкнути. Язиком бовтне та не доведе (Номис, 1864, № 1122); — Може, ти, Льоню, що бовтнув про їх при кому? — сказала писарша до брата (Н.-Лев., IV, 1956, 136); — Тьфу!.. Що то за естетичне, що за гарне слово! Ляпнув! — Ну, то нехай тобі буде: бовтнув! (Фр., III, 1950, 10); Вона глянула на мене заляканими очима.. і "Добрий день" … бовтнула стисненим голосом (Коб., III, 1956, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 207.