БО́ВДУР, а, ч.

1. Димар (у хаті, на хаті). Темним стовбом дим пішов з його бовдура (Сл. Гр.); Сідало за снігами сонце, а проти сонця — дими з бовдурів.. мчали у прозоре небо (Вас., II, 1959, 143).

2. діал. Стовп диму, клуб туману, хмар і т. ін. З.. хмари виривались грізні бовдури (Козл., Мандрівники, 1946, 38); * Образно. Виступали, щораз виразніше, темні стіни лісів, стіжкуваті бовдури розрізнених дерев (Фр., III, 1950, 92).

3. лайл. Про грубу, нерозумну людину; дурень, недотепа, йолоп, гевал. — Якою ж вона тобі снилась? чи таким бовдуром, як і ти? — спитав його Дашкович (Н.-Лев., І, 1956, 347); — За тобою, бовдуре, плачуть! (Козл., Ю. Крук, 1957, 393); Мартин вважає Омелька бовдуром, а насправді цей безправний наймит стоїть на цілу голову вище від свого гоноровитого господаря (Іст. укр. літ., І, 1954, 454); * У порівн. Чіпка собі блудить, як бовдур, не знає, що й розпочати (Мирний, II, 1954, 292).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 206.

Бовдур, ра, м.

1) Дымовая труба. Чуб. VII. 380. Повна хата (відьом) назбіралась. Вийняли вони із печі черепок чогось та й стали мазать ним під руками. Помаже оце під руками та й полетить у бовдурь. Грин. I. 60. Темним стовбом дим пішов з його бовдура.

2) Густой клубъ дыма, густая туча. Фр. Пр. 63.

3) Шесть, жердь у рыболововъ.

4) Болванъ, чурбанъ, неотеса. Фр. Пр. 63. Стирчить мов бовдур. Стоитъ, какъ болванъ. Ум. Бовдурець, бовдурчик.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 78.

бо́вдур — у старій українській ха­ті — димар, проведений із сіней; образно кажуть: «В кишені, наче в бовдурі, вітер гуде»; символ недо­речності («Стирчить, мов бов­дур»), нерозуму («Бовдур бовдурем»). Над піччю був встановлений бовдур, виплетений з лози і обмаза­ний глиною (І. Нечуй-Левицький).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 43.