БОБИ́ЛЯЧИЙ, а, е. Прикм. до боби́ль; // Належний бобилеві. Він [Омелько] не міг заснути і довго зітхав та перевертався з боку на бік у своїй занедбаній бобилячій хаті (Тулуб, Людолови, І, 1957, 49).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 205.