БЛІДО́ТА, и, ж., розм., рідко. Те саме, що блі́дість. Місяць навівав на її вид ідеальну блідоту, сховав гарячий рум’янець на щоках (Н.-Лев., І, 1956, 359); Виплакані червоні очі блищали хворобливим блиском, а непомірний шар пудри блідотою відтіняв густі, рівні брови (Ле, Міжгір’я, 1953, 323).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 201.