БЛІДОЛИ́ЦИЙ, я, е. Який має бліде лице. І блідолиці паничі, стрінувшися з нею, оживають, проясняються (Мирний, IV, 1955, 296); Всюди сновигали блідолиці актори (Ільч., Серце жде, 1939, 446).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 201.

Блідолиций, а, е. Блѣднолицый. Желех.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 75.