БЛІДНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок., розм., рідко. Ставати блідним; бліднути. Почало світати… Зорі меркли у синьому небі, само воно біліло та блідніло (Мирний, І, 1954, 174); Коли я бачу очі чарівні. Тоді блідніють зорі вечорові (Забашта, Вибр., 1958, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 201.