БЛІДНИ́Й, а, е, розм., рідко. Те саме, що бліди́й 1, 2. Блідна [Оксана], труситься, мов лихоманка її б’є (Кв.-Осн., II, 1956, 286); І блідний місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав (Шевч., І, 1951, 3); Над лісом небо здавалося бліднішим (Вільде, Сестри.., 1958, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 201.