БЛІДА́ВИЙ, а, е. Трохи, злегка блідий; блідуватий. Нічна темінь здригнула.., і вслід за тим тихо розквітло блідаве світло (Смолич, І, 1947, 149); Блідаве лице.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 201.