БЛЯХО́ВАНИЙ, а, е, діал. Дієпр. мин. ч. до бляхува́ти; // у знач. прикм. Вуздечки були не прості, а циганські, бляховані (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 205.