БЛЯ́КНУТИ, ну, неш, недок.
1. Втрачати свіжість; в’янути, прив’ядати. Сонцем не пригріте листя обпадало; Паростки.. блякнули і жовкли (Щог., Поезії, 1958, 215).
2. Ставати неяскравим; тьмяніти, затьмарюватися. Блякне, згасає вечірня зоря (Шиян, Гроза.., 1956, 732);
* Образно. У пеклі війни чим далі, тим більше черствіло серце, і спогад цей [про Орисю] блякнути став (Головко, II, 1957, 516).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 205.