БЛЮ́ДЦЕ, я, с.

1. Чайний посуд, який ставлять під чашку або склянку. Він, наливаючи чай у блюдце, схлюпнув трохи на стіл (Мирний, III, 1954, 161); Жінка поставила склянку з блюдцем перед Мариною (Дмит., Наречена, 1959, 233).

2. геол. Полога западина округлої або овальної форми, дно якої поступово підвищується до країв і непомітно зливається з навколишньою поверхнею. Характерну особливість рельєфу становлять блюдця або поди (Геол. Укр., 1959, 372).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 204.