БЛУД ¹, у, ч., заст. Статева розпуста. [Годвінсон:] Я думаю, нам варто прочитати, що роблено в Ізраїлі такому, хто блуд чинив з поганськими жінками (Л. Укр., III, 1952, 74); Рідний батько тебе за блуд вижене з хижі (Скл., Святослав, 1959, 237).

БЛУД², у, ч., діал.

1. Неправильна, помилкова дія, думка, помилкове твердження; помилка. І кожний блуд слізьми я полоскав, І топтано мене, і гнано, й клято (Фр., XIII, 1954, 177); Вони [пуристи] раді-радісінькі, коли можуть.. по начерку вати синім олівцем по кільканадцять блудів язикових (Фр., XVI, 1955, 175).

2. Блукання.

◊ Блу́дом ходи́ти (іти́) — блукаючи, шукати шляху; блукати. Зашуміли темні лози Козакові при дорозі. По дорозі блудом ходить. Вороного свого водить (Федьк., Буковина, 1950, 27).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 202 - 203.

Блуд, ду, м.

1) Блужданіе. блудом ходити. Блуждать; не знать, куда идти, что дѣлать. Тра, щоб у селі були такі, котрі перед ведуть, а без їх блудом люде ходять. Камен. у. У блуд піти. Пойти блуждать. А третяя дочка у блуд пошла, приблудилася да й у луг темний. Чуб. V. 91. 2) Нечистая сила, сбивающая съ дороги. Як кого нападе блуд, нехай згадає, в який день було Різдво, візьме землі з під ніг і посипле собі на голову. Ном. № 284. Як на чоловіка блуд нападе, то серед села дороги не найде. Фр. Пр. 61. Блуд мі сі вчепив. Фр. Пр. 61. Чи ті блуд напав? Ты съ ума сошелъ? Фр. Пр. 61. 3) Родъ дѣтской игры. Ив. 27. 4) Блудъ, прелюбодѣяніе. А вслід летить янголь його, а його ввіщає, на гріх, на блуд, на розбойство не допущає. Грин. ІІІ. 141.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 76.

Блуд — у дохристиянських віру­ваннях — персоніфікована зла істота, різновид нечистої сили, що зводить людей з дороги, запаморо­чуючи їм голови, й водить їх так, щоб знищити або нашкодити, то­му кажуть: «Як чоловіка Блуд візь­ме (на чоловіка Блуд нападе), то й серед села дороги не знайде»; тому блудити, заблудитися — це дія і стан, пов’язані з втручанням не­чистої сили; вважалося, що заблу­кати можна найчастіше вночі, у «глухий час», «до півнів», і це є ка­рою за необережне вторгнення людини у межі володінь демонів; якщо людина збилася з дороги, то потрібно помолитися, звернутися до Бога. Як кого Блуд візьме, то най буде яке мале, зацурить чоловіка (О. Кобилянська); у сполученні: блу́дом ходи́ти (іти́) — блукаючи, шукати шляху; блукати. Зашуміли темні лози Козакові при дорозі, По дорозі блудом ходить, Вороного свого водить (Ю. Федькович).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 42.