БЛОКА́ДА, и, ж.

1. Оточення, облога міста, країни, армії, військами ворожими з метою паралізувати їх діяльність. Радянська республіка в Росії не мала політичної і воєнної підтримки ніде. Навпаки, вона роки і роки боролася проти воєнних навал Антанти та її блокади (Ленін, 32, 1951, 286); Прорвана блокада! .. Безсмертні діти Ленінграда Тропою Леніна ідуть (Рильський, І, 1956, 271); * Образно. Крізь блокаду зими прилетіла весна (Уп., Вірші.., 1957, 36).

2. перен. Система заходів, спрямованих на політичну або економічну ізоляцію країни з метою здійснення політичного або економічного тиску на неї. У 1806 р. Наполеон видав у Берліні декрет про "континентальну блокаду", про те, щоб закрити доступ для англійських товарів на європейський континент (Нова іст., 1957, 91).

3. мед. Припинення, виключення функцій однієї з систем організму або якогось його органа. Акад. Бурденко.. запропонував свій спосіб відкритої блокади блукаючого нерва (Наука.., 10, 1956, 41); Новокаїнова блокада.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 202.