БЛЕКОТА́, и́, ж.

1. Отруйна бур’янова рослина. Говорив Юрко і в пальцях крутив галузку сухої блекоти (Чорн., Потік.., 1956, 346).

◊ Блекоти́ наї́стися (об’ї́стися) — одуріти. — Вона певно ж через твого Уласа й слухати нічого не хоче, неначе блекоти наїлась (Н.-Лев., III, 1956, 336); Говорить, мов блекоти об’ївся (Номис, 1864, № 12957).

2. перен. Все, щи отруює, одурманює, притуплює розум. — Признаюсь тобі, що й я в дечому буддист, тільки без тих латок, без того буддійського чернецтва, без тієї буддійської блекоти (Н.-Лев., IV, 1956, 235).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 197.

Блекота, ти, ж. Раст. а) Conium maculatum. Шейк. б) = Блекот. ЗЮЗО. І. 125.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 72.

блекота́ — отруйна рослина ро­дини пасльонових, цвіте у травні-вересні, росте по всій території України; використовується в народній медицині (у Б. Грінченка: «Од зубів блекотою підкурюють»); наркотична дія рослини породила сталий образний вислів блекоти наїстися (об їстися) у знач, «одурі­ти» («Говорить, мов блекоти об’ївся» — ознака несамовитості); народні назви блекоти чорної — зубо­вик, люльник, німиця, собачий мак.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 41.