БЛАКИ́ТЬ, і, ж. Блакитний колір; голубінь. Небо сміялося своєю чистою, глибокою блакиттю (Фр., VI, 1951, 303); Світло зникло, небо змеркло, і блакить укрила хмари (Л. Укр., І, 1951, 245); Сивизна лягла на скроні, А в очах — жива блакить (Воронько, Славен мир, 1950, 51); * Образно. В небі світлім — ні хмаринки. На душі моїй — блакить (Шер., Дорога.., 1957, 11);
* У порівн. О, принесіть мені пролісок з лісу. Ніжний і чистий. Як неба блакить (Пісні та романси.., II, 1956, 248); // Блакитний простір неба. А вгорі ж — нема блакиті міри, ..В тій безодні потопав око… (Стар., Поет. тв., 1958, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 196.