БЛАКИ́ТНИЙ, а, е. Небесно-голубого кольору; голубий. Як небо блакитне — нема йому краю. Так душі почину і краю немає (Шевч., І, 1951, 75); Бліде лице а блакитними очима визирнуло з кімнати (Мирний, III, 1954, 94); Блакитним цвітом рясту.. цвіли горби земні (Бажан, І, 1946, 268); * Образно. Душно… Вікно одчинити? Ні — тихо Мрії блакитні влетять у вікно (Рильський, І, 1956, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 196.

Блакитний, а, е. Голубой; лазурный. Котл. Ен. ІІІ. 14. У нас червоні (стьонжки), а тут — дивись — усе блакитні. К. ЧР. 334. Орлом сизокрилим літає, ширяє, аж небо блакитне широкими б’є. Шевч.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 72.

блаки́тний — колір, що в україн­ському народному сприйманні на­був символіки справедливості, доброї слави, доброго походження: «Як небо блакитне — нема йому краю, Так душі — почину і краю немає» (П. Куліш); колір неба і один з кольорів українського на­ціонального прапора, що єднає блакить неба з жовтизною достиг­лого збіжжя, на що така багата українська земля.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 41.