БЛАГОСЛОВЕ́ННЯ, я, с., заст.

1. Дія за знач. благословля́ти, благослови́ти 1, 2. Диякон, а з ним усі.. підходять під благословення до єпископа (Л. Укр., II, 1951, 411); Все старе, що примовлялося батьками й дідами до благословення, тепер неначе до пуття не йшло (Смолич, Мир.., 1958, 55); Знав лиш в материнському цілунку Я одне благословення в бій (Шпорта, Вибр., 1958, 290).

2. Згода, дозвіл, схвалення.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 194.

Благословення, ня, с.

1) Благословеніе. Добрий піп, добре й благословення. Ном. № 7108.

2) Славословіе, восхваленіе. Ум. Благословеннячко. Молода Гапочка у свого батенька благословеннячка просе. ХСб. VII. 427.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 71.

благослове́ння = благослове́нство — проказування молитви, по­бажань при хрещенні; взагалі зго­да, дозвіл, схвалення; дуже старий звичай; виражається через «висловлення блага (добра)» чи «благе (добре) словлення», через поба­жання добра з вірою, що це й збу­деться (звертаючись до Бога, ка­жуть: «Боже благий! Боже мій милостивий!»; звідси переосмислене у Т. Шевченка: «Згадав Степана молодого, Згадав свої благі літа»); споконвіку благословляв у родині старший (отже батько, пізніше у приході — батюшка); в церковному обряді особливо благодійне перше особисте єпископське бла­гословення; у весільному обряді благословляють батько-мати ра­зом з Богом, тому кажуть: «Благослови, Боже, і отець та мати»; у ве­сільного старости беруть благосло­вення на кожну окрему річ у господарстві молодого подружжя; іноді благословення робиться хлі­бом — тоді воно має більшу силу; той, хто благословляє, цілує в чо­ло, а йому цілують руку. Добрий піп, добре й благословення (М. Номис); Без батькового благословенства не можна дати шлюбу (І.Франко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 41.