БЛАГОРО́ДНИЙ, а, е.
1. Який відзначається високими моральними якостями; чесний, порядний. — У мене чесні люди бувають, благородні; один ти з усіх єхида вирискався (Мирний, III, 1954, 94); — Я думаю, що ви справді ліпше зробите, коли повернете в обійми сього чесного і благородного братчика (Фр., III, 1950, 169); Люди наші кріпкі і високі, як дуби. Не поступляться нікому на крок, дуже горді та благородні (Ю. Янов., І, 1954, 75); // Власт. такій людині. В світлому образі Лялі Убийвовк розкривається благородний, мужній характер радянської людини (Рад. Укр., 19.XI 1949, 2).
2. Породжений високою метою, пройнятий високим поривом, ідеєю і т. ін. Має [мати] добрий смак, благородні погляди, любить літературу (Коцюб., III, 1956, 286); Чи це не так, що благородні думки вирізьблюють благородний вираз на обличчі людини? (Вільде, На порозі, 1955, 103); У нашої молоді ясний шлях у майбутнє, ясна і благородна мета — будівництво комунізму (Рад. Укр., 19.ІV 1958, 1).
3. Який відзначається дуже гарними рисами, якостями. — Це яблуко, — звернувся Мічурін до хлопця.., — це найдосконаліший плід землі, хлопче. Дивись, яка краса, яка благородна форма (Довж., І, 1958, 411).
4. дорев. Аристократичного, дворянського походження; дворянський. — Ви ж, — каже, — благородний; у ваших жилах тече дворянська кров (Мирний, III, 1954, 168); — П’ять літ оце минуло, брате мій, як я.. в благородній кумпанії дворянській розливав вина коштовні (Коцюб., I, 1955, 139); * Образно. Я й забув, що то осінь холодна! Я й забув, що то смерті пора, Я й забув, що ти кров благородна. Що між нами безодня стара (Фр., XIII, 1954, 148); // у знач. ім. благоро́дний, ного, ч.; благоро́дна, ної, ж., розм. Про людину дворянського походження, панського роду. [Хотина:] А пішла б [Марися] за вчителя, за благородного — не була б мужичкою, не робила б важкої роботи (Гр., II, 1963, 523).
5. Уживається як складова частина термінів — складних назв у ботаніці, зоології, хімії і т. ін. Благородний лавр; Благородний олень; Благородний метал.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 193.