БЛАГОВІ́СТ, у, ч., заст. Дзвоніння перед початком церковної відправи, служби. На дзвіниці чатував старий пасічник Чмель, щоб зустріти молодих урочистим благовістом (Тулуб, Людолови, II, 1957, 267); Ударив благовіст, і сальви дужі Врочисто гримнули (Забашта, Вибр., 1958, 96); * Образно. Перемога!..Ще кілька хвилин тому бійці чули золотий благовіст над землею, чули святковий.. гомін народів (Гончар, І, 1954, 409).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 192.

Благовіст, ту, м. Благовѣстъ. Левиц. І. 378.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 70.

бла́говіст — дзвоніння перед по­чатком церковної відправи, служби. Ударив благовіст, і сальви [зал­пи] дужі Врочисто гримнули (Л. Забашта); Вгорі дзвони розносять по придніпровських кручах Господній благовіст (Д. Бедзик).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 40.