БЛАГОВІ́СНИК, а, ч., книжн., рідко. Провісник добра, щастя. * У порівн. Селяни слухали коваля, як благовісника нових, омріяних часів (Ле, Наливайко, 1957, 145).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 191.

Благовісник, ка, м.

1) Благовѣститель. Чуб. ІІІ. 12.

2) = Благовіщення. Благовісник старший від Великоднє. Фр. Пр. 59. То же значеніе и въ записяхъ Залюбовск., а въ ХСб. І. 74 — праздникъ: соборъ архангела Гавріила 26 марта.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 70.