БЛАГОВІ́СНИЙ, а, е. Який несе добрі вісті, віщує добро; радісний. Увесь світ став прислухатися до його [Т. Шевченка] мови, а на Вкраїні вірші його приймали, як благовіснея пророче слово (Мирний, V, 1955, 312); Мати слухала благовісну річ Паськову, вклонялася (Горд., II, 1959, 9); * Образно. Бернсові слова І досі ще в народній пісні Живуть, як правди річ жива. Як іскри гніву благовісні (Бажан, Роки, 1957, 209).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 191.