Про УКРЛІТ.ORG

благий

БЛАГИ́Й, а́, е́.

1. розм. Слабий, кволий; // Старий, ветхий, убогий, поганий. Горенько Парасці! А ще більше горе, коли хто з дівчат або хлопців насміється з її благого одягу (Мирний, IV, 1955, 33); У Маріки теж уже сині бриніли од холоду губи, під благою сорочиною хвилями ходили дрижаки (Вас., II, 1959, 213); Міст через Янгі-арик дрижав від сили напору.. Місток здався благим, ніби тимчасовим (Ле, Міжгір’я, 1953, 309).

2. заст. Добрий, добросердий, лагідний. — Вибач мені, Петре! О-ох! не зможу ж я удержатися, дивлячись на те, що ти таким благим оком та добрим серцем поглядаєш на діла миру сього (Мирний, І, 1954, 352); Жигай ось уже кілька років збирався засипати.. ковбаню, та для цього ж потрібно зробити якісь витрати. Саме вони і стримували його благі наміри (Шиян, Баланда, 1957, 90).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 191.

Благий, а, е.

1) Благой, блаженный. Отець Андрій…. устав та: «Боже благий, Боже мій милостивий!» каже. МВ. І. 133.

2) Плохой. Коли хліб благий, то його не жнуть, а косять. Радом. у.

3) Ветхій. Благенькі сорочечки, драночки.

4) Немощный, слабый. Ум. Благенький, благонький, благесенький. Віз у його благенький. Драг. 118.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 70.

вгору