БЛАГА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до блага́ти. Вона [Параскіца] сама, благаюча та протестуюча проти людської несправедливості, ..чекала моменту, коли співатимуть "херувимську" (Коцюб., І, 1955, 276); // у знач. прикм. Який виражає благання. Схопив [Василь], що було під рукою, побіг на тривожний, благаючий крик (Цюна, Назустріч.., 1958, 79).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 191.