БЛАГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., кого про що, чого і без додатка; часто з інфін., також спол. щоб. Наполегливо, невідступне, ласкаво просити. Сам і їсти їй приносить, І просить, благає. Щоб на його подивилась, Щоб утерла очі… (Шевч., II, 1953, 97); Пару літ терпіли бойки, благали і жандармів, і ревізорів, щоб увільнили їх від напасті (Фр., III, 1950, 45); "Відчиніть мерщій, благаю", — За дверима голос просить (Сам., І, 1958, 258); Матроси обливалися потом, поранені благали хоч краплі води (Кучер, Чорноморці, 1956, 129); * Образно. Мамині очі, повиті незникаючою тугою, благали (Гончар, II, 1954, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 191.