БИСТРОУ́МНИЙ, а, е. Який відзначається здатністю швидко схоплювати розумом, розуміти; бистрий на розум; кмітливий. Нарешті Сельм і Тур обрали мага, Людину бистроумну, красномовну (Крим., Вибр., 1965, 198); — І гніватись на нього? Та за що?.. Що бистроумний? Хитрий? (Коб., І, 1956, 77).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 168.