БИНДЮ́ЖНИК, БЕНДЮ́ЖНИК, а, ч., розм. Візник-вантажник, що перевозить вантажі на биндюгах. Вночі листівки.. виносили до підводи в подвір’ї биндюжника Єгоренка (Смолич, V, 1959, 384); [Єфрем (входить збентежений, він в одежі, яку бендюжники носять):] Здрастуйте! (Кроп., IV, 1959, 327): За відчиненим вікном прогуркотіли бруком дроги бендюжника (Донч., Секрет, 1947, 83).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 166.