БИ́ЛЛЯ, я, с. Збірн. до били́на¹; трава. І наче лежить [Давид] у борозні край битого шляху, а над ним я облогу, з дикого поля над борозною, гойдається билля дике, стиха шелестить (Головко, II, 1957, 23).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 166.

Билля, ля, с. соб. Быліе. Ой Васильки, сиди в биллю, а я в черемшині. Pauli. ІІ. 189.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 56.