БИЛИ́НКА, и, ж. Зменш.-пестл. до били́на¹. Чи щаслива та билинка, що росте на полі? (Пісні та романси.., II, 1956, 5); Літом пекучі вітри й сонце випалюють все навкруги.. Ні квітки, ні свіжої билинки (Кучер, Чорноморці, 1956, 11); * У порівн. Всі померли, саму бабу лишили на світі, саму, як билинку в полі (Фр., III, 1950, 280).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 165.