БЕ́СІ́ДНИК, а, ч.

1. Учасник бесіди (в 1 знач.); співрозмовник. Найгіршої моєї невидержки мої бесідники не бачили: я півночі проплакала після тієї сперечки (Л. Укр., V, 1956, 434); Нестор поглянув щиро бесідникові в очі й відгорнув якимось заклопотаним рухом волосся з чола (Коб., III, 1956, 203); Говорив кожен голосно, мов бесідників своїх уважав за глухих (Головко, II, 1957, 63).

2. рідко. Особа, яка проводить бесіду (в 2 знач.); лектор, доповідач. Бесідники розповідали про нові види тканин і розвиток в другому році семирічки промисловості, яка їх виробляє (Ком. Укр., 10, 1960, 43).

3. зах. Той, хто виступає на зборах; промовець, оратор. Мені прийшлося сидіти в санках Андрія Крицького, .. котрого я пізнав на вічах як доброго бесідника (Фр., III, 1950, 201); Голова зборів звертає вдруге увагу бесідника, щоб говорив про крамниці (Мак., Вибр., 1956, 229); — Я маю щось вам прочитати, — сказав бесідник — і взяв.. якийсь папір (Март., Тв., 1954, 113).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 162.