БЕРУ́ЧИЙ, а, е, розм., рідко. Те саме, що беручки́й. — І не вчив би його, сякого-такого хлопця, коли ж вам таке.. беруче — на що не гляне, те й зробить: треба вчить (Вас., Талант, 1955, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 162.

Беручий, а, е. = Беркий 2. У нас діти беручі до письменства. Харьк. З його був би добрий маляр, бо воно хлоп’я до всього беруче. Шевч. (КС. 1883. II. 404).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 52.