БЕ́РЛО, а, с., іст. Палиця, оздоблена коштовним камінням і різьбою; символ, знак влади. Чи заздрісне тобі на сю корону, сю багряницю, сеє берло? (Л. Укр., І, 1951, 429); Війт низько вклонився старості і воєводі і поклав перед ними берло, ознаку своєї гідності (Тулуб, Людолови, II, 1957, 364).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 162.

Берло, ла, с. Скипетръ. Падишах своїй цариці берло довіряє. К. МБ. ХІІ. 274.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 52.

бе́рло — старовинна палиця, оздоблена коштовним камінням і різьбою, традиційний символ, знак влади. Війт низько вклонився ста­рості і воєводі і поклав перед ними берло, ознаку своєї гідності (З. Ту­луб); Чи заздрісно тобі на сю коро­ну, сю багряницю, сеє берло? (Леся Українка); Оті киї стали у людей, як вони по світу розійшлись, ніби берла (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 35.