БЕНТЕ́ЖИТИ, жу, жиш, недок., перех.

1. Виклика́ти хвилювання, тривогу; хвилювати, тривожити. Ти знаєш, сестро, як блакитна нічка бентежить серце, думку пориви? (Л. Укр., І, 1951, 135); На фронт, на фронт!.. а на пероні люди… Біля вагонів ми співаєм "Чумака"… І радість лоскотна бентежить наші груди… (Сос., Вірші, 1954, 38).

2. Викликати стан замішання, зніяковілості в кого-небудь. Щось бентежило, муляло його в присутності Каті (Коз., Вибр., 1947, 58).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 157.

Бентежити, жу, жиш, гл.

1) Смущать, обезкураживать, сбивать съ толку.

2) Тревожить, волновать. По світах свою силу показувать, людей дивувать та людський спокій бентежить. Грин. І. 193. І нас новий бентежить Наливай. К. ПС. 31.

3) Ругать, срамить, безчестить; покрывать срамомъ, безчестьемъ. Я гетьманом двадцять літ…. і я — тепер нікчемний дід — коверзував би ще про зраду? Глянь, що не вимудрує зло? На що мені бентежить славу? Греб. 329.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 50.