БЕЗШТА́НЬКО, а, ч., розм.

1. Той, хто ходить без штанів (про маленьких хлопчаків). Одно хлоп’я, ще безштанько, знай верталось додому, кричучи (Барв., Опов.., 1902, 239); Про Тараса Григоровича я і раніш чув, коли ще безштаньком був (Коз., Зол. грамота, 1939, 50).

2. перен., зневажл. Про бідно одягнену людину; взагалі про бідняка. Не дуже лиш гнатимеш коней: невелика цяця їде — знаємо ми сих безштаньків! (Мирний, III, 1954, 190); Чому ж на чолі боротьби не стати саме йому, кобищанському безштанькові? (Смолич, Мир.., 1958, 500).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 154.

Безштанько, ка, м.

1) Малолѣтокъ, мальчишка, не носящій еще штановъ. Ой вийдіть, безштаньки, співать веснянки, а ви, у штанях, співайте з нами. Грин. III. 58.

2) Бѣднякъ, не имѣющій штановъ. Я, грабя Потоцький, коронний гетьман…. і в мене є голка, щоб — часом розірветься — зашить, а ти ланець, безштанько, і в тебе нема? Стор. І. 185.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 48.