БЕЗЦІ́ЛЬНИЙ, а, е. Який не має певної цілі, мети. Огонь повстання, а опісля перебута на еміграції тяжка школа нужди, унижень та безцільної блуканини переробили його (Фр., III, 1950, 345); Мало зігрівало і безцільне тупцювання (Коз., Сальвія, 1959, 207); // Безглуздий, нісенітний. Він [спомин] мучить моє сумління грижею, і мені здається, що все дурне, безцільне, жорстоке і погане (Фр., III, 1950, 255).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 153.