БЕЗЦЕРЕМО́ННИЙ, а, е. Який не додержується правил пристойності, ввічливості; надто розв’язний. — А як тебе забавляють його [Боккаччо] комічні оповідання, в яких він такий безцеремонний (Черн., Що робити?, перекл. Дукина, 1936, 393); // Який не відповідає правилам пристойності, ввічливості. Леся вибігла назустріч машиністці, але так і не спитала про ніщо, збентежена безцеремонною поведінкою Зоні (Вільде, На порозі, 1955, 55); Монополісти всіляко спрямовують свої урядові й пропагандистські апарати на безцеремонне втручання у внутрішні справи інших країн (Рад. Ук., 18.VIІ 1956, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 153.